Проблеми адаптації першокласників

Проблеми адаптації першокласників

Вступ до школи – одна з найяскравіших подій у житті кожної дитини. Зовні ця подія сповнена певної емоційної урочистості й виразності як для самої дитини, так і для її батьків. Проте вступ до школи і адаптаційний період за напруженням дослідники часто вважають найдраматичнішими подіями в житті.

Пристосування дитини до школи — досить тривалий і нелег­кий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем ор­ганізму. Показники тривожності у дитини знижуються посту­пово, показники працездатності підвищуються десь через шість тижнів. Залежно від стану здоров'я, підготовки до шкільного жит­тя (чи то дитячий колектив, чи дитина отримала підготовку вдо­ма) адаптація до школи, до нових умов життя відбувається по-різному. У дослідженні Г. Чуткіної виділено три рівні адапта­ції дітей до школи.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний ма­теріал засвоює легко; глибоко й повно оволодіває програмовим ма­теріалом, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до само­стійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі по­зитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних пере­живань; розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його до­сить детально й наочно; засвоює основний зміст програми з усіх пред­мета, самостійно розв'язуй типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом із тим потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тіль­ки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання; доручення виконує сумлін­но; товаришує із багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байду­же ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане само­почуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником зумовлює труд­нощі; під час виконання самостійних завдань учень не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійно­го контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчи­теля, так і з боку батьків; може зберігати працездатність та увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового ма­теріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливо­го бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізви­ща лише частини однокласників.

Бути готовим до школи – не означає вміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи  означає бути готовим цього навчатися.  Підготовка дитини до школи — важливий етап у становленні майбутнього учня, що є передумовою успішного навчання. Саме від підготовчого періоду залежить психічне, духовне і фізичне здоров’я май­бутнього школяра. Шкільні труднощі –  неминучі. Це треба прийняти. Та хтось пройде їх непомітно, а для іншого –  можуть стати нездоланною перешкодою. Доля учня і всього класу знач­ною мірою залежать від першого вчителя.

Першокласникам адаптуватися найскладніше. Перші місяці навчання – справжній стрес, який потребує великої напруги.  Переоцінка цінностей, перебудова  психічних процесів, зміна мислення, середовища, новий режим та інші важливі фактори для дитячої свідомості та організму потужний стрес. Саме у вересні та жовтні першокласники найбільше хворіють, скаржаться на головний біль, втому. Поступово організм дитини пристосовується до навантажень й успішніше на них реагує.

Вчителі та батьки мають допомогти першокласникові пережити складний адаптаційний період без втрат здоров’я та інтересу до навчання. Набираючи новий клас, учитель теж проходить своєрідну адаптацію: вивчення нових програм, нових підручників, знайомство з новим поколінням учнів і батьків.

Тож які перші й найважливіші кроки вчителя, щоб шестирічна дитина легше адаптувалася в школі? Це робота з батьками. Лише правильна батьківська позиція щодо школи, вчителя сприятиме позитивним результатам початку навчання дитини. Віддавши дитину до школи, переважна частина батьків розуміє серйозність ситуації. Вже на перших батьківських зборах я ознайомила батьків з методами навчання і режимом школи, предметними вимогами, критеріями оцінювання. 

Я намагаюся донести до батьків, що адаптація дитини до школи – індивідуальна й в першу чергу пов’язана з готовністю до початку систематичного навчання.

Л. А. Венгер вважав, що готовність до школи – це певний набір знань і вмінь, де мають існувати й усі інші елементи, хоча рівень їх розвитку може бути різний.

Складові компоненти психологічної готовності дитини до школи.

·                Мотиваційна (особистісна) Вона виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяль­ності, охоплює також формування у дітей таких якостей, які б допомогли їм спілкуватися з учителями й одноклас­никами. На час вступу  до школи у шестилітньої дитини мають бути розвинуті самоконтроль, трудові вміння й навички, вміння спілкуватися з людьми.

·                Інтелектуальна. Нині батьки мають можливість об­рати тип школи. Тут варто розуміти, що навчальне наван­таження й інтелектуальні здібності малечі мають гармо­нійно співіснувати. Невідповідність руйнує психіку дити­ни, призводить до втрати здоров'я. до одного класу приходять діти з різним рівнем готовності, що значно ускладнює роботу вчителя.

·                Емоційно-вольова. Передбачає вміння регулювати поведінку в складних ситуаціях, мобілізуватися у стані втоми, завершувати справу до кінця, правильно реагувати на оцінку виконаного завдання, оцінювати  свою роботу.

Для того, щоб краще взнати дитину, методи і прийоми виховання батьками, я проводжу анкетування. Крім загальноприйнятих стандартних запитань, я завжди цікавлюсь:

1.           3 ким із дорослих Ваша дитина проводить найбіль­ше часу?

2.           Чи відвідувала дитячий садок? Якщо так, то з якого віку? Чи охоче вона туди ходила?

3.           Як дитина реагує на похвалу, зауваження, докори?

4.           Які форми заохочення застосовуються вдома? Які з них ефективніші?

5.           Чи має Ваша дитина вдома постійні обов'язки? Які саме?

6.           Чи є у неї друзі? Чи приходять вони до Вас додому?

7.           Як Ваша дитина спілкується з одноліткам»? Вона: Ініціативна, очікує, коли до неї заговорять, уникає спіл­кування.

8.           Як Ваша дитина спілкується з дорослими? Вона: ініціативна, очікує, коли до неї заговорять, уникає спіл­кування.

9.           Чи охоче інші діти спілкуються з Вашою дитиною?

10.  Яким іграм вона надає перевагу - рухливим чи настільним, індивідуальним чи колективним?

11.  Чи може Ваша дитина сама себе розважити, чи, навпаки, постійно шукає товариства дорослих?

12.  Чи охоче ходить до школи?

13.  Чи цілком вона пристосована до нового режиму, чи приймає як належне новий розпорядок?

14.  Чи ділиться дитина з Вами своїми шкільними враженнями?

15.  Як вона справляється з навчальним навантаженням?

16.  Про що, крім цього, Ви хотіли б повідомити вчителя?

         Відповіді батьків дають змогу краще взнати дитину, підібрати «ключик» до неї. Також разом з батьками виробляємо єдину тактику виховання, допомоги. Під час виконання завдань вдома, раджу батькам не стояти над дитиною, давати їй можливість працювати самостійно. А коли вже потрібна допомога, то надавати її, але без крику, з похвалою та підтримкою.

         Я вважаю, що лише співпраця вчителя, батьків, шкільного психолога допоможуть першокласникам швидко адаптуватися. Для кожного учня, якого ми вчимо, розвиваємо і виховуємо, мусимо бути ідеальним прикладом. І з першого дня дитини в школі ми повинні «закохати» в себе, знайти спільну мову з батьками, їхніми родичами і друзями, які «пильно стежать» за вчительською працею.  Саме від нашої праці залежить велике майбутнє маленького громадянина.